Непритомно зливаю все зілля
у місцеву каналізацію -
не звільнила таки амнезія
відчуття чогось утраченого.
Спорожніли до дна вже ємності,
що по вінця залиті пам'яттю.
Тільки біль, як синдром залежності,
лиже серце довгими спазмами.
Десь у ступнях поколюють жалощі
і відсутність чогось важливого,
кропивою по тілу мов, жалить ще
відчайдушно. З новою силою
Добиваючись втрати свідомості.
Не забула тебе - не подіяло.
Через надлишок псевдоскромності
пожинаю все те, що посіяла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646285
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.02.2016
автор: Meggi