Уже скоро калинонька
знову зацвіте.
Не зрадіє дівчинонька,
сумно їй буде.
Зажурилась дівчинонька,
їй сльоза пече.
Болить в неї голівонька,
милий не прийде.
ЇЇ милий чорнобривий
на сході, в бою.
Захищає Україну,
й дівчину свою.
Зажурилась дівчинонька,
плаче від жалю.
Розуміє калинонька
дівчини біду.
Молить, просить дівчинонька
калину свою:
-Ой не цвіти, калинонько,
я тебе прошу.
Знає , знає, калинонька,
країни біду.
І шепоче: -Голубонько,
цвісти не буду.
Ой не цвіте калинонька
в зеленім гаю.
Плаче знову дівчинонька
від туги й жалю.
Засмутилась калинонька,
дівчини їй жаль.
І шепоче: -Голубонько,
молись і чекай.
Опустила калинонька
гілля до землі.
Зустрічає дівчинонька
милого з війни.
Прийшла з милим дівчинонька,
та й до калини.
Поливали калиноньку
уже вдвох вони.
Посміхалась калинонька
листям у росі.
Розквітала дівчинонька
у своїй красі.
Не жалкує калинонька,
що не зацвіла.
А та гарна дівчинонька
вже заручена.
Буде ждати калинонька
наступну весну.
Любить її дівчинонька,
як рідну сестру.
І радіють усі люди,
й калина моя.
І весна, і Мир в нас буде,
ми - одна сім"я...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646244
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 23.02.2016
автор: геометрія