Початок. Спершу була хвороба. Якщо хвороба – це стан відмінний від нормального, то всі ми хворіємо на початку свого життя. Незвичний стан до народження, підчас і після смерті. Чи в дійсності все навпаки? Народження і смерть це норма, до якої потрібно звикнути, а ось життя назвати нормальним важко. Люди з народження хворіють життям, вони передають цю хворобу спадково від дідусів до батьків, від батьків до дітей і так на протязі усього часу існування людства. Люди часто жаліються на цю хворобу, більшість з них не задоволені життям і намагаються вилікувати себе різними способами, або ж хоча б зробити життєвий дискомфорт менш примітним для себе, але майже всі помирають так і не зрозумівши, що саме може вилікувати їх. Та деякі сміливці знаходять ліки і вживають їх до того, як хвороба остаточно поглине людину. Ліки ці різні, але вони мають спільну основу. Стрибки з дахів, мостів, балконів, різноманітні отрути, гелієві маски і ще багато-багато способів придумала людина, щоб стати вічно-здоровою.
Та, як часто трапляється, одна велика хвороба призводить до багатьох інших, більш дрібних і менш шкідливих. Так сталось і з головним героєм цього оповідання. А. хворів безсонням. Хвороба його була справжньою, вона суттєво відрізнялась від тих безсонь, якими страждали інші люди. А. не міг спати взагалі, в такому стані він перебував вже більше року. Дивно, наскільки сильно може змінити твоє життя, відсутність такого фактору, як сон. Коли людина прокидається, у неї з’являється відчуття початку чогось нового, вона може чітко розділити життя до і після сну і розуміє, що прокинувшись, організм вимагає від неї дій, людина починає діяти. Також сон є чудовим регулятором будь яких почуттів та емоцій. Людина починає злитись, злість зростає, почуття накопичуються, хмари, над її головою, згущуються, та ось настає момент, коли людина стомлюється і засинає, уві сні немає тих факторів, які змушували її злитись, злість згасає. Вона прокидається та пам’ятає про злість, але межа, до якої та дійшла перед сном, уже стерта і все починається з початку. Таким чином сон не дає людині морально знищити себе, своїми ж почуттями та емоціями.
Але А. не спав і мав налаштовуватись на життя без сну. Йому було тридцять і хоч за освітою А. був спеціалістом в області географії та геоінформатики, працював він звичайним перевізником возивши, пасажирською вантажівкою, людей з міста до місця їх роботи, яке знаходилось далеко в лісі, люди садили лісосмуги, вішали шпаківні та виконували інші лісові справи. А. обожнював свою роботу, вона була одним із факторів, які не дозволяли йому з’їхати з глузду. Раннім ранком він відвозив людей до місця висадження, але, на відміну від інших водіїв, він не повертався в місто, щоб після закінчення зміни, приїхати за робочими та забрати їх. А. весь день проводив серед дикої природи, він уявляв себе спостерігачем, А. міг годинами спостерігати за якимось лісовим об’єктом, ознайомлюватись з усіма його деталями і особливостями. Зазвичай такими об’єктами були рослини, та часом А. щастило поспостерігати за тваринами і такі дні ставали для нього особливими. А. любив тварин. На відміну від людей, життя тварин не можна назвати хворобою, тварини знають, як прожити життя, вони знають що їм потрібно і не спотворюють свої бажання так, як це робимо ми. Тварини найздоровіші істоти на цій планеті.
Для А. час в лісі пролітав дуже швидко, зміна закінчувалась, він відвозив людей до міста, ставив автомобіль в автопарк і повертався до свого житла. Це була однокімнатна квартира на одинадцятому поверсі багатоповерхівки. А. жив сам, тому і обставляв квартиру з максимальною зручністю для себе. Звичайна кухня, ванна, туалет і не зовсім звичайна кімната. В кімнаті, з меблів, стояв лише комод, журнальний стіл і невеличка шафа купе для одягу. Майже по всьому периметру висіли полиці з книгами, А. багато читав – це був його улюблений вид вбивства нічного часу, також він був і найбільш ефективним. Кімната була світлою, замість звичайних дверей на балкон, було троє широких, від підлоги і майже до стелі. Штор не було, хазяїн не бачив сенсу вішати їх, він любив дивись на небо, лежачи на своєму ліжку, яке стояло одразу біля прозорої стіни, що її утворювали вище описані двері. Балкон був абсолютно пустий і без вікон. Листя, дощ, сніг, пух тополі та інші ознаки життя, були частими гостями в цій невеличкій кімнатці, яка ніби являлась переходом з домашнього затишку в безмежні простори зовнішнього світу. Квартира, за останні 2 роки, майже не змінювалась.
Взагалі А., якщо не враховувати його безсоння, жив спокійним, незмінним, та не насиченим фарбами, життям. Та сталось так, що один занадто дивний ранок, поклав початок не менш дивним подіям, які він пережив і ще мав пережити.
Був січень, зима видалась напрочуд сніжною і холодною, та лютий мороз не змусив А. порушити його звичайний ранковий ритуал, що починався з вживанням запашної, щойно звареної, кави, стоячи босяком на балконі. Він був потрібен, для того щоб остаточно вивести мозок з світу нічого читання і перевести його в режим «день». Цього разу А. випив каву швидше ніж зазвичай, причиною був холод, від якого пальці відмовлялись триматись за вушко чашки, та загрозливо нахилялась вперед так, що напій доходив майже до країв, ніби хотів вибратись з тісної, для себе, посуди, А зробив останній, великий, ковток завершивши пробудження. Він вийшов з балкону, одягнувся та пішов на свою роботу, так і не замітивши одну деталь, яка можливо змусила б його відмовитись від насолоди споглядання зимового лісу. Деталь ця була у вигляді багатьох, різних за розміром, слідів від взуття, які були залишені людьми в снігу, на балконі самотнього хазяїна квартири, що знаходилась на одинадцятому поверсі багатоповерхівки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645847
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2016
автор: Олексій Сонях