І холодно, й не можу я заснуть,
І сумно мені, й дуже одиноко,
А за вікном то сніг іде, то дощ,
І гілка яблуньки по шибці стука...
Ту яблуньку мені ти посадив,
А я її щоденно доглядала,
І донечка росла, й двоє синів,
А з ними й наша яблунька зростала.
У турботах швидко плинув час,
З тобою ми його не помічали,
Дітей ростили схожими на нас,
Жили, любили й вічно працювали.
Були й невдачі в нас, і суєта,
Та ми завжди на краще сподівались...
Дорослі вже сини й наша дочка,
І внуків ми з тобою вже діждались.
Ніщо не віщувало нам біди,
Вона ж на нас підступно чатувала,
Страшенним громом ранньої весни,-
Синочка ми з тобою поховали.
Не знаю, як ми це пережили,
Довіку будуть кровоточить рани...
Пішов і ти від мене назавжди,
Залишив смуток і журбу за вами.
В будинку нашім я тепер одна,
Дітей і внуків завжди виглядаю,
Для них моя любов і доброта,
А смуток я для себе залишаю...
10. 03. 2000 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645773
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 21.02.2016
автор: геометрія