У чорнім мереживі гілля заплуталось небо,
Липкими туманами вранішню скуто зорю.
І кожному власне призначення виконать треба,
Для щастя і радості й тихого слова – люблю.
На жаль, не бувають шляхи до призначення рівними,
А замість троянд на узбіччі самі бур’яни.
Ти зможеш дійти, бо усі ми народжені вільними,
І буде в кінці нагорода – отож не зверни!
Не здайся, бо може до цілі залишилось трішечки,
Бо самий густий перед сходом нависне туман.
У себе повір і ти завжди знайдеш свою зірочку,
Пройдеш через все – через горе, крізь біль і дурман.
На долю не ремствуй, все в світі доскону продумане,
І буде на поміч кому тобі завжди прийти,
В кінці буде радість і щастя, я вірю, що все мине,
Якщо Бог дав хрест, дасть і силу його донести.
Розплутаю небо, розгонять досвітній туман вітри,
І сонця краплинка заграє в долоні – диви!
Дійду я до цілі, та знов захворію дорогою...
І доля рукою махне – Бог з тобою, живи!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=645665
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.02.2016
автор: Олена Бокійчук