Втоплені покоління
Від коріння і аж до гілля
Від безвиході та свавілля
Тонуть тихо зникаючи
Від біди себе топлячи
А чи може від без діяння
Ця чума горілчано-стакана
З покоління у покоління
Хмільна карма до божевілля
Топить вкотре прозоре зілля
І крізь нього не видно ніц
І радіє тут поруч біс
Коли тонуть покоління і ті
Хто би міг іти до мети
Дарувати світу себе
Але їх оковита несе
Не всихають струмки гріхів
Та ж мости є до берегів
Просто випірни і пливи
Світлом сонця сердець живи
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644833
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2016
автор: Андре Ільєн*