Живе у нас в селі симпатія одна,
Вона вірші надтонко розуміє.
Коли ця жінка йде, здається, що весна
На тебе пахощами квітів віє.
Надав їй бог талант в житті. Коли вона,
Щось роблячи, в будиночку співає,
То голос срібний цей, що лине із вікна,
Твій розум, душу, серце оп’яняє.
Вона постійно думає, як накормить
Синів і чоловіка найсмачніше.
І ладна все для них дістати і зробить,
Вважає, це в бутті найголовніше.
Якою в неї серце пристрастю кипить!
Вона то необачна, то грайлива.
То вибухом вулкана може спопелить,
То знов покірна, ніжна і зваблива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644546
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2016
автор: Володимир Бабієнко