І що тепер? Скажи! В який забитись кут
посеред стін німих прозорої кімнати?
Ти за межею їх... а я лишилась тут.
Чекаю вироку. І виконання - страти.
І перед очі звідкись попливло кіно:
я знову бачила, як ти кохав і вірив,
що у любові завжди принцип доміно
й вона не може бути просто звично сіра.
Вона фонтан. Ріка. Барвистий водограй,
Яскрава райдуга в погожу літню днину.
Садка весняного квітучо-білий рай,
легкі безмежно-оксамитові рівнини.
Вона шалений буревій, що на шляху
своїм змітає легко всякі перепони...
А може тільки... мертвий флюгер на даху
мого будинку, де схолов старенький комин?
Кіно скінчилося - минув останній кадр.
У кінескопі лопотить, мов стрічка втрати,
мого кохання полонений диво-птах,
що й стане мені власне тою стратою...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644031
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2016
автор: Meggi