Кажуть вона холодна, ніби луската риба.
Кажуть, що замість серця в неї шматочок льоду.
Шкода, ніхто не знає, як він добряче скривдив
недоторканно-білу, чисту дівочу вроду.
Кажуть вона сновида. В місячні ночі виє.
Біла сорочка сяйвом знову десь ніч та й прорве.
Знали довкола люди - мріяла в серці звити
тепле кубельце щастя. Дзеркало тільки криве.
Кажуть, дивачка й, мабуть, все ж таки, божевільна,
бо завжди відкритий погляд, посмішка на вустах.
Відьма, говорять. Варить вдосвіта свіже зілля.
Не помічали зроду на грудях її хреста.
Кажуть то й кажуть. Люди злі і таки недобрі.
Заздрість та в'їдливий осуд точить, як той черв'як.
Може дивачка. Відьма. Може вона й холодна.
Тільки з людською "щирістю" іншою бути як?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642925
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2016
автор: Meggi