Дивна квітка ішла по сріблястих предранішніх росах,
Розмовляла з дощами, із сонцем співала пісні,
Легкий вітер ласкаво розчісував шовкові коси,
Ароматами трав заплітав в кругообігу дні.
То не квітка, а жінка, що світ чарувала красою,
Загадкова княгиня з таємним ім’ям на вустах,
Прилетіла, як птах, й обернулась ясною весною,
І посіяла ніжність й добро на усіх полюсах.
Ти народжена світ наповняти теплом і любов’ю,
Й берегти подаровані Богом від щастя ключі,
То чому ж у житті повінчалася ти із журбою?
І чому твої очі сумні, як осінні дощі?
Посміхнись – хай усмішка уже не згасає у тебе,
Щоб її, наче сонце, зустріла в обіймах земля,
Світлі мрії, як зорі, в долоні попадають з неба,
І розквітне трояндами доля щаслива твоя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642714
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2016
автор: Юлія Л