Темна постать ступала крізь душі людські ,
Шукала в них світлої фарби ,
Свій пензлик мокала в серця їх плоскі,
Гнилі лиш залишились барви .
Розчаровно постать змирилась шукать ,
В палітрі всі кольори чорні .
Білішого хочеш - йди в недра блукать,
Не зважай на обкусані корні.
Минає століття і друге й десяток таких,
Полотно кровоточить у ранах .
Смерть малює дорослих що готові ще жить ,
Золота вже вода в їхніх кранах .
Хтось, прикидається мертвим хоч повен життя,
Хтось, ніби овоч на складах ,
Хтось, не дізнається складність буття ,
А хтось засинає у мандрах...
Натюрморт цього світу не такий вже простий ,
В ньому повно знавців і експертів.
Радій поки ходиш,вдихаєш і поки живий ,
Не втекти нам від пензлика смерті..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642078
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.02.2016
автор: Моряк