Туман...
Туман клубочиться над лугом. Не видно річки. Туман той, мов стіна.
Туман...
Туман клубочиться над лугом,мов сіра хмара відпочить лягла.
Та чомусь в'ється, в'ється, не спиняє. Усе клубочиться навкруг.
Річка не спить, а лиш дрімає. Спить луг...
А зійде сонце - зникне хмара сиза. Не залишиться від неї ні слідочка.
Тільки чисті роси променисті барвами заграють на листочках.
Ті краплиночки горять немов жарини. Кольорами райдуги цвітуть.
Скільки радості і ніжності, о Боже, ти для кожного залишив тут!
Та чи вміємо красу цю помічати? А чи вміємо красу цю цінувать?
А чи вміємо красі ми цій радіти? Чи тільки роси вміємо збивать?
Хто туман той у житті?
А хто росина?
Хто на світі цим, насправді, є Людина?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641944
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.02.2016
автор: Надія Башинська