́
«Пробач»,Росіє,що все так,
Що я не шлю тобі привіти,
Що жовто-синім є наш стяг,
Що чорним є Наш Воїн Світла..
Що не складаю я тобі
Хвалебні оди, «любий друже»,
Що українські матері
Клянуть твого «месію» дуже.
Що чверть сторіччя без війни
Жили ми мирно й не кусались,
За те,що друзями були
І й на хвилину не вагались.
«Пробач», Росіє, підлий «брате»,
Що ми прості,без заморочок,
А ти-вкладаєш автомати
До рук наших синів і дочок!.
Що сну давно вже не було,
Бо хтось із рідних-на завданні…
А я-молюсь завжди ізрання,
Щоб доля зберегла його…
«Пробач»,агресоре,»пробач»,
Що бути вільними посміли..
А хочеш-то іще поплач,
Якщо іще не розучилась!
Не просто птах-орел же ти,
Орлам же плакать не годиться!
Та вміння,вороне ,тобі,
Це дуже швидко знадобиться…
Бо не забув нас Бог,дивись!
Гадюці ж,як вона не в`ється,
Все те,що скоїла колись,
Назад до неї повернеться!
Сильніші ми,ніж будь-коли,
Хоч і терплячі,як і треба.
Та ми-не ті вже,що були!
І сокіл наш злітає в небо!
Ми не допустимо чужинців!
І ти-звірієш через страх.
Ти ще згадаєш українців!
Що ж,хочеш-буде на ножах!
Не можеш ти спокійно бачить,
Що гідність є в нас,совість є…
….Ні!ми ніколи не пробачим!…
І не пробачить Бог тебе!
15.04.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639913
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 30.01.2016
автор: Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)