Сідає сонце золоте,
не по зимовому яскраве.
Усе в цей день не так. Не те.
З погодою. У власних справах.
Втопає місто у воді,
по вулицях крокує повінь.
А що коли...А що ж тоді?...
Як ми забудем серця мову?
Як раптом - порожньо в очах,
і з вуст - лише уламки речень,
й не гріє шалик на плечах
вселенського бажання втечі.
А що як все довкола - повз?
Саме життя десь тільки поруч?
З брудною лайкою проповз
Повз серце захмелілий сторож.
БЕЗЗВУЧНО: зупинись, постій,
поговори зі мною нишком.
Квіток ромашкових настій
Ще пахне у волоссі трішки....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639582
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2016
автор: Meggi