зверху з них…




Ми  проривалися  крізь  щільність  хмар,
ми  рвали  хмарні  кораблі  в  уламки,
й  кудись  вивалювалися  за  рамки,
бо  в  схожості  годились  на  почвар.
Нам  хмари,  як  фундамент  попід  ніг,
а  він  пливе...  і  ми  пливем  на  ньому,
а  щоб  не  мати  кріпшого  схорону,
ми  витрусили  з  душ  цей  білий  сніг.
А  ті  смішні...  що  твердо  на  землі,
ловили  сніг  й  ліпили  з  нього  замки,
не  знаючи,  що  з  душ  і  з  хмар  уламки
збирають,  ми  сміялись  зверху  з  них.








адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637805
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2016
автор: Маріанна Вдовиковська