Ми проривалися крізь щільність хмар,
ми рвали хмарні кораблі в уламки,
й кудись вивалювалися за рамки,
бо в схожості годились на почвар.
Нам хмари, як фундамент попід ніг,
а він пливе... і ми пливем на ньому,
а щоб не мати кріпшого схорону,
ми витрусили з душ цей білий сніг.
А ті смішні... що твердо на землі,
ловили сніг й ліпили з нього замки,
не знаючи, що з душ і з хмар уламки
збирають, ми сміялись зверху з них.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637805
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2016
автор: Маріанна Вдовиковська