У грудях серце шаленіє, скаче.
В моїй душі – відвертість і прорив.
Сльоза тече, та я давно не плачу:
Я просто той пісок в очах промив…
Смішний старий. Покаятися хочу.
А тут з-за рогу диркнув автомат:
У мене цілить русявенький хлопчик,
Якого міг водить в дитячий сад…
Не той? Гаразд! Та все одно – халепа
Він теж, напевно, син і чийсь онук…
О, як би смачно розтрощив щелЕпу
Тому, хто зброю дав йому до рук!
Як він мені – йому я також ворог.
Невідворотні куля і багнет.
І та пітьма – незримий пекла морок,
І мерехтливе світло - інтернет.
Закачуй файли – ланцюгові кільця.
Думки, як міни, ставляй на шляху.
На цій землі романтики – тубільці,
Або, як ми, - лелеки на даху.
Обмеження, відносність і умови,
І кут глухий – насправді цілий світ.
Його мовчання – більше, ніж промова.
Моє мовчання – теж не заповіт.
А він хмільний, веселий, безтурботний
На мене звів приціл своїх очей.
Його убить – і я тепер не проти…
Чиє життя у кулі потече?..
Редакцыя 18.01.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636835
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2016
автор: RedkaSM