Плакав слоник, що ніколи
Не пошлють його до школи:
Довгий ніс, лапаті вуха,
Не співає, мало слуху,
Не танцює, не читає,
Навіть зошитів немає.
Плаче слоник і ридає,
Та забув, що друзів має.
В школу зайчики стрибали
І лисички поспішали.
Дятли, сови і сороки
Теж спішили на уроки.
Біля слоника всі стали:
„Чого плачеш?” –Запитали.
Слоник став розповідати,
В сумі й гореньку ридати.
„От дурненький, що й казати!
Школа буде нас навчати.
Танці, співи і читання,
Різні ігри та змагання –
Всі ми мусимо це знати
Й нашим друзям помагати.
Тож збирайся, йди до школи,
Не ридай, не плач ніколи”.
Поділилися книжками,
Зошитами й олівцями.
Нині слоник не ридає,
Бо хороших друзів має.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=63619
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.03.2008
автор: Анжелла