[i]Рядками "Людей з веснянками"
[/i]
Я кидав у вогонь іграшкові машинки...
Геть усі, що були. Геть усе, що я мав.
Я дивився, як швидко злітають іскринки
Так захоплено й страшно, неначе я спав.
Я дивився на полум'я, синє й зелене,
Де тонули у пеклі дитинство і жаль.
Я дивився в вогонь. Він дивився у мене.
І жеврів на очах моїх сизий кришталь.
Моїм іграшкам більше не стати вуглями,
Помаранчевим вугликом в білій печі,
Не торкнуться їх більше своїми руками
Ані діти мої, ані внуки мої.
Та і я не торкнуся, покину в безодні!
Я цуратимусь того, що було моїм.
Я залишу лиш те, що потрібно сьогодні,
А старе хай злетить, ніби з полум'я дим.
Хай згасає - і більше про нього не чути,
Хай згасає земля, хай згасає сім'я!
Я про все це волію навіки забути!
Хай згасає і віра, і воля моя!
Хай згасає і мова, і серце ірландське!
Відтепер сирота я... Ошуканий син!
Хай згасає вогонь - моя тліюча нація
В помаранчевих іскрах дитячих машин...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635120
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.01.2016
автор: Андрій Костюк