Якби ж могла я, як колись,
На ручки взять своїх синочків,
Щоб сподівання всі збулись,
А буревій не рвав їх мрій-листочків.
Якби ж могла я, як колись,
Їм колискову заспівати.
На небі зіроньки...дивись...
Їм би ніколи не згасати.
Змолотить все комбайн життя,
Мов сніп достиглих колосочків.
Вже мелять жорна навмання...
Я так боюся за синочків.
Гуркоче танками війна.
Гуде ворожа колісниця.
А я в молитві і без сна.
Я ненька, ваша захисниця.
Невпинно час летить вперед,
А так нічого й не змінилось.
Я вип'ю чашу повну вщерть...
Від болю б серце не спинилось.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634709
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2016
автор: Зоя Журавка