Все життя я саджав біля хатоньки квіти.
Жовті квіти достаток прине́сли мені.
Білі квіти у Бога прощення просили,
А червоні – коханням цвіли навесні.
У саджанні, в роботі роки промайнули,
Навіть глянути ніколи бу́ло назад.
І, здається, всього́ у житті я добився,
І сім’я є, і діти, і внуки, і сад.
Та чому ж щось на серці мені неспокійно,
Може, бачу вже захід багровий в імлі?
Не боюсь я кончини, боюся важливе
Пропустить й не зробити на грішній землі.
Знов і знов обдивляюсь я клумбу чарі́вну,
Тут життя моє ко́льором гра й струменить..
Помічаю лиш тільки тепер, що бажану,
Квітку щастя рожеву, не встиг посадить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634030
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.01.2016
автор: Володимир Бабієнко