Залишай мене всюди,
І викресли з пам’яті.
Так і не зрозуміла, нащо тобі мій номер.
Зберігаєш досі, як пам'ять
Про одну з твоїх численних пригод.
Звичайно! Удар. Фініш. Прояв характеру
Один із найменш чисельних.
Викинути її, як непотріб,
Наче бездушну істоту.
Ні, не істоту – рослину,
Яка так надокучила своїм цвітінням
Заманливим…
Обираєш кактус. Колешся. До крові.
Страждаєш.
А голка в тобі проростає.
Недолік вроджений. Тепер генетично.
Недоречне порівняння із флорою!
А життя реальне,
Людське, чорт забирай.
Я все пам’ятаю.
…До болі знайома стеля,
Полиця з книгами.
Я б так хотіла дати тобі ляпасу.
На душі відлига,
Розлите віскі на підлозі.
Мене знову пів ночі нудило,
Дихала на морозі.
Розбитий бокал і кров, що тече по моїй руці.
Я плакала. Чому, спитаєш?
Дійсно.
У мене ж душі немає.
І місця в твоєму житті
Для тебе – також.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633925
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.01.2016
автор: Ірина Морська