Якби я крила вітру мала
і мужність птах.
Піднялась б високо у небо,
забувши страх.
В безодні неба пропадала б
я цілі дні.
Проміння сонця повертало б
життя мені.
Ніхто б не знав,що крила маю.
Ховала б їх.
Недобрі люди життя зломали б.
І хто б поміг?
Бо зло і заздрість разом у серці-
страшний дует.
Біди чекають мов хижі звірі-
лови момент.
Вони ж не знають,не розуміють
красу небес.
Проміння сонця ховає зорі-
то край чудес.
Так спиться вітру під одіялом
легеньких хмар.
І визирунки малює місяць
із квіт і трав.
Бувають бурі і в синім небі-
страшна краса.
Насунуть хмари мов чорні змії-
прийшла біда.
Мечами крешуть блискавиці
і стріли вниз.
Лякають землю громовиці
дощами сліз.
Та сонце завжди перемагає
вітрів всіх лють.
Тікають хмари і тиша в небі-
зірок салют.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632976
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 02.01.2016
автор: zhmerinchanka