Ось сонце кублиться у сіні.
На списах вже засохлих трав
Зостались пам’ятки проміння,
Що я раніше не зібрав.
Ніхто на світі не почує,
Як упаде тягар з душі,
Бо сіном тиша чимчикує,
А слідом – череди віршів.
Не здогадається байдужий,
А звідки мій первісний щем,
Бо ще на небі ті калюжі,
Що випадуть з рясним дощем.
А я стою біля копички,
Поворухнутися боюсь.
А йшло б ти, сонечко, до річки –
Я тут, на сіні, зостаюсь!
01.01.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632801
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.01.2016
автор: RedkaSM