чекаю дива спрагло кожний день,
у кожду шпарку зазираю вперто -
а там хурделиця регоче і мете
небілу яву спузи,
наче вето
на білий сніг...
бо нині, ти диви,
у моді сіре - люди і природа...
хапає вітер в неба з голови
благеньку хмару,
рве,
йому не шкода
ані зими, що груднем розляглась
на голо-голих вуличках, алеях,
ані чекання світла...
бо на світле - зась!
довкола темнолика епопея
думок і слів,
і навіть сподівань...
пуцує скло плаксивий промінь,
вечір...
та поміж пальці ревних нарікань
усе ж пульсує віра...
і, до речі,
можливо завтра, як зійде́ божок
нового дня супроти злого герцю,
жадане диво стиха зробить перший крок
на стрічу геть зарюмсаному серцю!
і врешті сніг охрестить чорний слід,
добрішим стане слово,
думка, дія...
всміхнеться світ,
бо забіліє світ,
і навіть совість, може, забіліє...
(26.12.15)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631633
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2015
автор: Леся Геник