Хоч скроні замітають сніговії,
Беруть весняні мрії у полон:
Народжують в душі моїй надії,
Що втрачене повернеться ізнов.
І серце прагне ніжності й любові,
Бурхливих нерозважних почуттів…
Але канва призначеної долі
Життєвий шлях вкладає на сувій.
Не знаю, скільки на клубочку нитки,
Чи полотно ще довго вишивать…
Як лебедина пісня, слова витік
Коли у вирій схоче відлітать?
Густим туманом сповивають думи,
Що скоїлось, спливає в небуття…
Я квапити майбутнього не буду,
А просто утішатимусь життям.
11.12.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631611
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2015
автор: Martsin Slavo