Я поспішав до тебе з полонини,
Крізь сум смерек, крізь вічний спокій гір,
Кипів Черемош, пінились хвилини,
А в грудях клекотів кохання вир.
Я знав, що ти чекаєш, бо ж співанки
До мене долітали аж туди,
Де на орлах сивіли свіжі ранки,
Чугайстер міряв нявчині сліди.
Я відчував - ми проросли з тобою
Одно в одно і байдуже на рід,
Любов не варто міряти виною,
Яку колись зростили прадід, дід.
Нам сонце в душі засівало зерна,
Їх охрестила гір легка вода,
По тілу, що звільнилося од скверни ,
Побігла кров зелена й молода…
Той заробіток, тота полонина.
Мене розлука різала ножем,
Кохана, любко, пристрасті дитина,
Я недалеко. Скоро заживем.
Я поспішав… Агов, ясна Марічко,
Сипни співанок в гори і ліси…
Та в очі – порожнеча, мертва річка,
І повені скажені голоси…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631182
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.12.2015
автор: Стяг