Здається я живу любов"ю,
Та чи вдається це мені?..
Не відчуваю за собою
Я лицемірства і брехні.
Шукаю злагоду і правду,
Вони для мене, як зоря,
І не приємлю завжди зраду,
Нехай вона в вогні згоря.
Дивлюсь на білий світ очима,
Й душею хочу зрозуміть,
Чому тягар є за плечима,
І серце ниє, і болить?..
Здається все навколо бачу,
Долі людей близькі мені...
Та давить туга, як побачу
Старих дюдей в самотині.
Готова я плечі підставить,
Усіх знедолених обнять...
Допомогти і ще й розрадить,
Привітне слово їм сказать.
Допомагаю всім чим можу,
Хоч сили в мене вже малі,
Приємлю допомогу Божу,
Щоб скрасить їх похмурі дні.
Тривожусь за людей на сході,
Не по нутру війна мені,
Не довіряю більше владі,
Тамую прикрощі земні.
Не можу я терпіть неправду,
І тих, що звикли до брехні,
Не пробачаю зла і зради,
Не до душі все це мені...
Моя душа відкрита людям,
Хоч бува боляче мені,
Коли почую пересуди,
Несправедливі і пусті.
Живу я у простих бажаннях,
Часом ночами я не сплю,
І відчуваю я страждання,-
І в снах своїх, і наяву.
Я знову й знову закликаю
Усіх людей до доброти...
Бо лиш в добрі й любові, знаю,
Легше тягар життя нести.
Не завдаю нікому болю,
Сприймаю я людей жалі,
А чи живу в мирі й любові,
Судити людям, не мені.
Таку позицію я маю,
Чи справедливо це, чи ні?
Та я надіюсь і бажаю,
Що буде правда на землі!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630869
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 23.12.2015
автор: геометрія