Вона жила так довго, що могла написати історію світу. Цього світу. Їхнього світу. Просто Всесвіту. Хто вона - не знав ніхто. Але вона знала, що вона не одна. Вони не могли існувати як одна істота, але й не могли бути окремо. Світ кликав її Арія. Арія безсмертна. Хоча в кожну епоху вона мала багато імен.
Маючи безмежну силу, мусила коритися іншим. Ну як коритися...не мала права заперечувати. Через це тікала і ховалася в людському світі...
- мене неможливо знайти і легко втратити - наспівувала собі, гуляючи містом. 150 см зросту. Кожен вважав її дитиною. Ну і нехай. Діти безсмертні і справжні.
Арія бігала містом і шукала . Вони були розділені, але існували разом у ній. Парадокс. Дівчина бігла по вулиці, не бачачи дороги і... скрип шин, удар...
- дівчино! Дівчино, ей! - чиїсь ніжні руки трясли її. Було трохи боляче, але все швидко гоїлося.
- я... я.. ай! - схлипнула.
- ну блін, дивись, куди біжиш! - її взяли на руки і понесли. Сонце сліпило очі і Арія ніяк не могла розгледіти обличчя свого рятувальника.
- я.. я.. ти красива.
- що? - це була дівчина, - ти з дуба рухнула? наркоманка, блін, - посадила її на лавку.
Арія густо почервоніла, - я не наркоманка... просто...
- просто дебіл. Що з тобою? - дивиться. Від цього погляду Арії чомусь стало так ніяково, що вона аж опустила очі, - я... не знаю. Жарко.
- точно дебіл, - дівчина зітхнула і сіла поруч, - як звуть-то тебе, суїцидниця?
- А.. - запнулася - я не пам"ятаю.
- га?
- ну.. не пам"ятаю я... - занервувалася, - я взагалі не знаю, що тут роблю.
- може тебе в лікарню?
Арія намагалася вперто згадати, що це за місце. Лікарня.
- там.. пахне ліками?
Дівчина недовірливо покосилася на неї, - слухай, з тобою точно все нормально?
- ні. я...
- ладно. Пішли, - підвелася і подала руку, - я запізнююсь.
Арія невпевнено глянула на неї, - ти мене відведеш?
Дівчина ствердно кивнула, - так. Ходи кажу.
Арія взяла її за руку і по тілу пробіг дрож. Так незвично....
- в тебе температура? - дівчина підійшла і поклала руку їй на чоло, - така червона...
Арія ахнула і міцно її обійняла, - моя, - розпачливо так, - ти моя!
- шшчо? - в шоці, - що ти робиш?
- ти моя! - скрикнула і знепритомніла. Дівчина зітхнула і на руках понесла її до найближчого дому, де жила її подруга...
Арія прокинулася на чиємусь ліжку. Пахло пилюкою і трохи потом. Арія обережно сіла і почула розмову.
- може вона хвора?
- та дійсно хвора. Що робити з нею?
- в лікарню...
- а якщо наркоманка?
- а ми шо? ми нормальні. просто знайшли її...
- не будь дебілом. що ти зробиш з нею?
- ну не можу я її так просто віддати!
Арія оперлася коло стіни, - просто ти моя, - всміхнулася - я довго тебе шукала... Луція...
- Лу.. що? - подружка здивувалася.
- звідки ти знаєш? - дівчина аж встала
- ти ж моя. Я все про тебе знаю. Я.. скучила, - підійшла і обійняла її. Подружка в шоці, - я.. ем... що?
- це капець якийсь. Я нічого не розумію - роздратовано глянула на Арію. дівчина винувато опустила очі - вибач... - винувато. Розплакалась.
- ну от чого ревеш? Я Леслі. Луція.. ну це моя уява.
- це ти! - вперто. Схлипнула.
- та.... блін. дівчино...
- дай мені ім"я - тихо.
- га?
- в сраці нога! - знову схлипнула
Леслі засміялася - дурепа. Будеш...Мелані
- Ме... лані? - вимовила як дитина, - так гарно....
Леслі зітхнула - і що мені робити з тобою?
- люби мене. Люби так сильно!
- лесбіянка чи що? - подружка дивиться на те все, - може давай таки в швидку подзвонимо?
- та замахала! - Леслі зітхнула, - я забираю її додому. Може якось допоможу.
- ну як хочеш - образилася. Арія тішилась новим іменем і тулилася до Леслі.
Через місяць часу Леслі зрозуміла у що вплуталася. Чудачка, по імені Мелані від неї не відходила і дико бісила. Але була такою милою, що не можна було довго злитися. А вночі розказувала. І плакала. Ігри... Підкорені... Все настільки змішалося, що важко було зрозуміти сенс. Єдине, що було ясно - Мелані тікала. Тікала по світах, тільки щоб її не піймали і не змусили змагатися. Бо вона виграє. А коли виграє, то назавжди лишиться волі і розчиниться у волі цього світу. Останнього Леслі не розуміла. Вона відчувала до цієї дівчини лише роздратування але чомусь вперто хотіла піклуватися. Як за маленькою сестричкою. А може...
- Луція - Арія поторсала її за рукав - Луція, нам треба йти.
- куди?
- вперед... вони тут.
- я нікуди не піду, - втомлено, - дістала вже.
- але Луція! - розпачливо і зі сльозами на очах.
- я Леслі.
Арія відпустила її ,- тоді я піду сама...
- ну вали вже! - гаркнула і читає щось своє. Мелані щезла.
Луція не звернула уваги. Лише під ранок запримітила щось недобре і пішла шукати її.
В парку на траві лежала маленька дівчинка. Така мила і втомлена. Довкола неї сиділи собачки і всі спали.
Луція вилаялася і підняла її - от дурепа. Мелані!
Арія здригнулася і розплющила очі - Лу.. ція?
- ти що витворяєш, ідіотка?
- я.. ні.. - сльози в очах, - іди... іди...
- ти переспала? куди йти?
- Луція.... - і все щезло
- де ми?- западина в горах. Голе каміння і величезна арена. Вгорі в скелях щось на зразок будинків. Навколо них колом стояли люди. І не зовсім
- так довго тікала...
- а ми тебе впіймали!
- тепер твоя черга.
- перемагай і виконай свою місію.
- Арія...
Дівчина міцно обійняла Леслі, - ні! я не Арія! її немає!
Луція обійняла її у відповідь. Інтуїтивно відчувала, що все погано. Але мовчала.
Арія тремтіла з ніг до голови і просто плакала.
- піднімайся і йдемо. твоя йде з нами
- ні! - Арію аж пересмикнуло, - відправте Луцію назад!
- ще чого.
- це єдина хороша зброя проти тебе. Піднімайся!
Арія здригнулася і покірно підвелася. Згорбилася.
Луція підвелася за нею - Мелані...
Арія притягла її до себе. Різким, зовсім невластивим їй рухом, - будь поруч, - спокійно.
- що відбувається? - пошепки.
- можеш вважати, що я прийшла померти.
- ти дебіл?
- тихо!- гаркнув хтось з чоловіків і дівчата здригнулися.
- ця дівчина тепер буде твоєю хазяйкою?
Арія здригнулася - Луція моя!
- хазяйкою? Це як.
- даватимеш їй силу.
- я?
- ясно. може їй Астера дати?
- Луція моя! - істерично. Притягнула Леслі до себе, - я нікому не підкорюся!
- в тебе нема вибору.
- не вказуй мені! - випросталася гордо і від неї повіяло силою. Леслі здивувалася - Мелані...
- не підкоришся, - до неї підійшов рогатий, - ми її вб"ємо.
- не дозволю, - закрутився вихор довкола неї, - не дозволю!
- а ми не спитаємо. Підкорися!
Арія опустила голову - я...
- от і молодець. Пішли, - їх завели в один будиночок, - житимеш тут. Завтра перша битва. Ти виграєш це. Ясно?
Мовчить. Важко ...
- що таке? Що сталося? - Леслі не витримала напруги і потрясла Арію, - Мелані! Мелані, що таке?
- ти моя хазяйка тепер. Пробач, - опустила винувато голову, - це моя провина....
- приступай до таїнства.
- таїнства? - Луція не зрозуміла.
- поцілуй її. А потім все як має бути.
- що має бути? - не зрозуміла
- ти дурна?
- ми не в таких стосунках, - тихо сказала Арія, - в мене достатньо магії.
- заткнись. Завтра побачимо чи це правда.
- та що таке? - схарилась Луція - поясніть уже!
- на, - кинув їй книжечку, - це Арія.
- Арія?
- я Мелані - вперто
- ага. та ясно, - вийшли. Арія сіла на підлогу, - не читай, - зі сльозами, - не читай....
- чому?
- не треба. Це не я. Я не така. Я Мелані, - обійняла себе за плечі.
- ей. Ти чого?
- не читай, - плаче. Луція зітхнула, - добре, не буду, - обійняла її, - що буде завтра?
- завтра....
А завтра вони стояли на арені. Арія стояла. Маленька і беззахисна. Проти неї стояла теж дівчина. Середньої статури, проте вклала Арію після 3-го удару. Арія навіть не пручалася...
- Мелані! - Луція знову її трясла - Мелані, не мовчи!
- чому ти не передала їй силу? - вони були дуже злі
- як це зробити?- Луція в розпачі. Мелані непритомна.
- та просто візьми її.
- що? - в шоці, - я... не можу...
- Луція ....
- Арія, ми даємо тобі нормального господаря.
- ні! - різко сіла і здригнулася, - ні!
- покличте Астера.
- ні, Луція, ні! - вчепилася в руку Леслі
- я.. не розумію... - Леслі розгубилися. Прийшов чоловік. Красивий. Середнього зросту і з дуже добрими очима - це обов"язково?
- так.
- Леслі! - Арію забрали від Луції, - Луція, ні! ні! - пручається.
Чоловік зітхнув, - я не можу зробити боляче дитині.
- вона давно не дитина.
- Луція! - Арію приструнили.
- Ме...мелані? - дивиться і не рухається.
Чоловік зітхнув і поцілував Арію. Сльози течуть по її щоках. Відхилився -
- Арія...
- я Мелані... - тихо.
- Арія! - повторив твердо. Арія схлипнула і опустила голову - хазяїн...
Вони полегшено зітхнули
- хазяїн? Мелані?- Луція підвелася.
Арія мовчала .
Астер обійняв її ніжно, - Ти моя тепер. Пішли. Завтра бій.
Мелані забрали.
Тепер Луція бачила її лише на арені. Сильну. зовсім не схожу на себе і абсолютно безжальну. Одного дня їй дозволили прийти і поговорити.
- Мелані... - почала ніжно.
Мелані підняла порожні і холодні очі. Помовчала. А потім....
- я Арія.
І світ навколо щез.
Продзвенів будильник. З кухні до нісся голос мами - Леслі, час в школу!
Леслі розплющила очі. сльози текли по щоках.
- невже... сон? - втерла щоки, - такий.. сон...
Підвелася. Заправила покривало і з ліжка на підлогу впала книга з красивим витіюватим заголовком "Арія".
Дівчина нахилилася і підняла її. На деякий час просто заціпеніла. Цієї книги в її домі ніколи не було...
Далі буде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630630
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.12.2015
автор: #tenderness