Інститут уже позаду,
За диплом пили вино.
І шука Явтух посаду
В однім місті в районо.
Там завідувач стрічає,
І запитує його,
Чи готовність Явтух має,
Працювать їхать в село.
"Від душі, тебе, вітаєм,
І путівку даємо,
На роботу посилаєм
У віддалене село!"
Як почув Явтух ті речі,
І лиця, як не було:
"Не поїду! - зігнув плечі.-
Не поїду у село!"
А завідувач зітхає:
"Дуже хочу я все ж знать,
Ти роботи ще не маєш,
Чи не хочеш працювать?!"
А Явтух на такі вісті,
Про таке рішив сказать:
"Залишіть мене у місті,
Буду добре працювать!"
"Переповнені в нас штати,
У міських немає місць,
Доведеться тобі ждати
Десь не менше, аніж рік!"
"Та на що ж я буду жити?
Я ж із голоду помру.
Я поїду працювати,
Тільки в ближнеє село!"
"Ти диви,яке уперте!?-
Лиш подумав заврайвно.-
Не туди роззявив вершу,
Поганяй, друже, в село!"
І схилив Явтух наш плечі,
Молодому ж не з руки...
І поїхав в село вперше,
Де працюють лиш жінки.
А коли туди приїхав,
В мальовниче те село,
Чисте й свіже там повітря,
Й все буяло, і росло.
На душі стало спокійно,
Не село, а прямо рай...
І зустріли так привітно,
Хоч до серця пригортай.
Жіночки, неначе пави,
Привітали й обняли,
Попід руки підхопили
І до класу повели...
В тім селі Явтух прижився,
Працювать гарно було...
Закохався й одружився,
Стало рідним те село...
І з тих пір уже немало
Пролетіло дивних літ.
Вже Явтух директор школи,
Всім міським він шле привіт!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630594
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 22.12.2015
автор: геометрія