Уже пройшла моя пора кохати.
На жухлі трави опадає сніг…
Чому ж тоді Ваших очей агати
Бунтують душу повінню весни?
І знову молодий і дужий вітер
Підхоплює на крила, як колись,
І юне серце, радості відкрите –
Жарина, що воскресла із золи.
Моєї долі пристань і фарватер –
Лиш повеління Божого перста:
Воістину – як жити, й не кохати –
При сущих рідних сиротою стать.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630587
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.12.2015
автор: stawitscky