-О Гердо…
-Не треба…не варто, ранковий дощ
не змиє із вікон твої ідеальні квіти.
То просто ілюзія літа… розмитість площ...
і ми-безнадійно дорослі...
сріблясті віти
Торкаються неба…
Відверто… ти міг би, міг
розбитись на порох на схилах того узвишшя.
Імпресія смутку… безмір'я… безвір 'я… сніг
лягає так рівно…
зникає твоє обличчя
В уламках дзеркал...
Як сказати тепер тобі,
чудес не існує,ти ж вірив у них так твердо.
Прозорим мереживом лебеді по воді
(-То тільки ілюзія…
знаю, я знаю, Гердо…)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630068
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.12.2015
автор: гостя