Буря вночі клекотала,
Груша росла під вікном.
Болі вона відчувала
Духом своїм і єством.
Сад був міцний і багатий,-
Яблуні, сливи й кущі...
Дуб затуляв їх крислатий
І від вітрів, і дощів.
Довго та буря гуляла,
Рвала і дах, і шибки,
Навіть дерева стогнали,
Жорсткі були стусани...
Ранок та ніч не пускала,
Темінь ще довго була,
Зранена груша стогнала,
Стомлена дуже й сумна...
Сад той давно посадили,
Ще як були молоді,
Грушу найбільше любили,-
Діти, дорослі й старі...
Рано господарі встали,
Бачили все із вікна,
Груша побита стояла,
Знищена майже до тла.
Вид за вікном був жахливий,
Навіть здавався чужим,
Вітер пищав вже щемливо,
Тихий і ледве живий.
Стало незатишно в хаті,
Чулися десь голоси...
Де ж тепер сили ті взяти,
Щоб в саду лад навести...
Діти приїхали вчасно,
Лад у саду навели,
Грушу в"язали сучасно,
Крона усі підняли.
Вдячно дерева всміхались,
Може згадали пісні,
Що тут так часто співались,
В роки і їх молоді...
Буря пройшла, все владналось,
Снідали разом усі,
Все як колись посміхалось,
Знову лунали пісні...
Людям сьогодні скажу я:
-Друзі й знайомі мої,
Там не страшна навіть буря,
Де завжди лад у сім"ї!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629635
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 18.12.2015
автор: геометрія