В’язкий туман у спалахах багряних,
І хижий звір до досвітку не спить,
І ділять Всесвіт ненаситні клани
Навіть без згоди тихої сапи.
Зневіра душі до землі притисла,
Як голови – ворожий посвист куль,
І знемагає в зашморгові пісня,
Немов остання на моїм віку.
Він підлий звір, він запосяг зробити,
Він хоче небо в мене відібрать,
Вселити мудрість, що його корито –
Найвища міра радості й добра.
Він вміло так опутує сітями,
Що руки вже сахаються весла,
Приречено й покірно йдем до ями,
А кажемо – то доля повела.
Пора нещадно духом стрепенутись,
Озватися на поклик булави,
І полюбить її «во врем’я люте»
Заради ненароджених й живих.
Бо нам не буде прощення ніколи,
Якщо зневажимо козацьку честь.
Перебредім цей час, залитий болем
Рука об руку, до плеча плече!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629523
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.12.2015
автор: stawitscky