Я і Боженько мій.
Загубила світ мрій.
І стою серед поля. І плачу.
А на мене одну
Отих жал цілий рій!
Та змирюся... Та вкотре пробачу...
Попелюшкою я
Стала в лісі і сплю.
Там ні принців нема, ні карети.
Листям старим собі
Ліжко з гіллям стелю.
Щоб тепліше-старенькі газети...
Краплі крові тесуть
На земельку, на сніг.
Що ж ти, Відонько, сніг червонила?
І на місті стою,
Щоби сніг отож зміг
Відбілитись...Чому ж я ходила?..
Що ж від мене? Лиш сум.
Один біль. І ніщо.
Заховалась у лісі... Лісечку...
Ходить день. Шкандибає.
У вічність дійшов.
Як той біль. Хоч колись... На сердечку...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628475
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.12.2015
автор: Відочка Вансель