Цитую твою душу. Сніг пряде
Із осені дощиночки-цедринки.
І до вінця Дощиху поведе,
Бо в світі кожен має половинки.
А ти, маля, відчуєш за сто верст,
Що котяться дощиноньки-сльозата.
Фарбуєш Янголяточками хрест,
Бо він вже не вміщається в кімнаті.
Не ставиш хрест на рівні терези,
Не зменшуєш вагу його і святість.
Із тернячка й зеленої лози
Плету вінок не стілечки на старість.
Скоріше, щоби заздрили святі,
Коли його приміряю.Гарненька!
Як яблука зоринки обтяті
Складаю в кошик дівчинці рідненькій.
Як місяченько вийде на місток,
То прошу його йти в свою кімнату.
Загубить між речей моїх квиток,
Натомість передасть тобі присвяту.
Обійми передасть, а ти приймеш
Як найщиріший в світі подарунок.
І навзаєм ти Відку обіймеш.
Обійми-то найкращий порятунок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628141
Рубрика: Присвячення
дата надходження 12.12.2015
автор: Відочка Вансель