Ти - вправний і без промаху стрілок,
Та де б не був і що б ти не робив,
А пригадав усіх своїх жінок -
І зрозумів, що лиш мене любив...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Все вибирав. Сміявся. Не беріг.
Міняв, мов рукавички, тих дівок...
Безглуздя марно пройдених доріг
Не визнавав. І - знову грішний крок!..
А час акценти розкида свої
Не там, де ми хотіли чи могли.
Й тобі вже не співають солов'ї,
Бо ти не чуєш те, що чув колись...
І тепле світло - у чужім вікні,
А ти і сон, і спокій загубив...
Ось пригадай, як зраджував мені
І зрозумієш, хто тебе любив...
На часі - твої перші врожаї:
Збирай своє каміння!.. Що, гірчить?
І дворище, і діти - не твої...
А старість все частіше не мовчить...
І день якийсь коротший, ніж тоді,
І довга ніч викручує постіль,
Думки, мов потопились у воді,
Слова шукаєш, а вони пусті...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Посипав час на скроні сивину...
Дурив усіх - себе не обдурив...
І п'єш ту настоянку з полину,
Бо розумієш: ти мене любив...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628131
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.12.2015
автор: Наташа Марос