Ховається під маскою паяц…
Так хочеться часами зняти маску
І не ходити кожен день на плац,
Переплавляючи рутину в псевдо казку.
Громадська думка, як дамоклів меч.
Дамоклів меч тяжить над головою
І голову ту швидше зняти з плеч
Жадає кожен хто живе з тобою.
Підніжки підступи тумани і омани,
Дороги в нікуди і навмання,
Продажні марші, муштри, барабани,
Які собою глушать звуки дня.
Застиг паяц на тонкому канаті
Поміж «але», « не можу» і «якби».
Найбільша нагорода Цинцината
Упасти вниз під оплески юрби.
Але хіба таки насправді легше:
Піддатися – іти на поводу?
Хто замість тебе скорить твої верші,
Не довіряйся людському суду.
Не вір тому, що кажуть і що роблять,
А май на все свій власний мудрий чин.
Богів про різне і на різних молять,
Не загуби себе і будь як джин.
Будь хитрим змієм, мудрим езуїтом.
Нехай болить, але повсюдно смійся,
Виходь на світ з печер палеоліту
За межі вогнищ клану, краю, міста.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627604
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.12.2015
автор: Той,що воює з вітряками