Не заходь сьогодні в сни.
Я не заходила.
І нікого не вини,
Що не розлюбила.
Не читай мої думки,
Вітер із долоні
Не годуй, бо лиш роки
Фарбували скроні.
Бач, на хвиленьку приліг
Вітер у куточку?
Повалився, бо не зміг
Спати на візочку.
Зорі з неба не зривай,
Бо вони загальні.
Не шукай в гаєчку рай,
Там вітри печальні.
Набрехала і пішла,
Думала, що спиниш.
Душу свою роздягла.
Ти й одіж не спалиш.
Прочекала тисяч літ
На містку із віри.
Збудувала дім, а пліт
Доплели нам звірі.
Так і Мавкою живу
В лісі, при дорозі.
Пишу пісню дощову,
Стою на порозі.
Виглядаю, що зайдеш,
Філіжанку щастя
Вип'єш зранку... Припадеш
Ніби до причастя.
Беру інколи мітлу,
Щоб злітати в місто.
Мавці і старім ослу
Тісно. Ліплю тісто
І кладу у нього мак,
Не тому, щоб спати.
А пройде якийсь жебрак -
Зможу запитати:
-Чи ви бачили осла,
Що його шукаю?
-Я з сусіднього села,
Осла випасаю.
Тай привів мені у двір
Малу худобину.
Але ж ти... Не зовсім звір...
На одну хвилину
Закриваю очі. Стій!
Мо', я чарівниця?
Говорили... От і дій.
Я ж дурна ослиця...
І стоїть собі жебрак,
Нагороду просить.
А я сію дрібний мак,
І вітер відносить
Одне зернятко туди,
Де широке поле.
Де ще є твої сліди...
Доле моя!..Доле!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627028
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2015
автор: Відочка Вансель