Мамо, добридень! Як ти поживаєш!?
Змирилась? Та ні, змолов я дурню.
Пробач мене, мамо... Пробач же благаю,
За те, що пішов я тоді на війну.
Подався я, мамо, з усіма на Майдан,
І там за нашу свободу боровся.
Життя не хотів віддавати богам,
Але як то кажуть - на те й напоровся.
Та війна ще не була страшною війною,
Тоді було мирно, й Хрещатик гудів.
Я не встиг попрощатися, мамо, з тобою,
Коли наді мною свинець пролетів.
Я бачив останній погляд твій, мамо,
Зелені очі усі у сльозах.
Пробач, що відкрив на серці я рану,
Не хотів, але я тут, на небесах
Знаєш, матусю, я тут не один
Нас багато, більше сотні напевно.
Не можу повірить, скільки тут є синів,
Яких країна моя втрачала щоденно.
Хоч більше не прийдуть вони у свій дім,
І більше не скажуть:"Мамо, як справи?"
Ми збережемо пам'ять про вкраїнських синів,
Вони ж бо Небесною Сотнею стали
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626695
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 06.12.2015
автор: Катя_Буданова