Без чоловіка можна жити,
Певне тепер це кожна жінка зна,
Без нього можна все зробити,
Лиш не схилитись до рідного плеча...
Кар'єра, воля, незалежність,
Невичерпні можливості буття,
Чужі їй слабкість, суперечність,
Чому ж тоді сумна вона бува?..
Бува нелегко... Та в пітьмі
Їй небо путь освічує зірками...
Вечорами одна...Хто ж пригорне її
І обійме міцними руками?..
Ніби й сонце її зігріва,
І Господь від нещасть захищає,
Та блакить у очах її часто згаса,
Душу смуток і жаль огортає.
Духом сильна вона і міцна,
І робота її не лякає,
То ж чому з очей покотилась сльоза,
Певне Бог, та й вона про це знає.
А життя поспіша без любові й тепла,
Хоч добро вона людям дарує,
А додому прийде...І ніхто не стріча,
Пустка в домі неспокій віщує...
Вже минула весна, уже й літа нема,
Соловей у гаю не співає...
Посмутніла вона, тиха стала хода,
І самотність вона відчуває.
Знову в домі одна...І нікого нема,
Осінь смуток дощами змиває,
І вона вмить збагне, він тут поруч живе,
І її він давно вже шукає...
Якось в ніч дощову він до неї прийшов,
Відчинила...Душа заспівала...
Ніжний погляд очей зрозуміла без слів,
І в обійми жаринкою впала...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626298
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 05.12.2015
автор: геометрія