“...коли ти не є доносом на поета,
то що ти тоді є, поезіє?”
Ігор Калинець
Донесеш – не зрадиш,
бо тобі
Донести на мене –
вирок долі.
Я – поет роздертої доби,
Я – поет незораного поля!
Тут мовчання зрада –
не донос.
Ти не будеш в зрадницях ходити,
Бо в степу,
де квітне медонос,
Гинуть,
ще не народившись, діти!
У степу,
де ти колись була,
Де тепер не бачу м’яти-рути,
Ти мені страждать заповіла,
Я тобі –
донощицею бути.
Ми з тобою квити.
Відтепер
Я – тобі,
а ти - мені
не зрадим!
Я у кров своє єство обдер,
Як і ти,
виборюючи правду.
Як і ти,
я заживо горю,
Щоб раділи сонце,
квіти,
небо.
Я, як ти, не просто говорю -
Я пишу донос.
Пишу на себе.
Тож не дорікай,
а донеси.
Хай усі дізнаються від тебе
Як поет любові і краси
Словом став,
що громом
пада з неба!
Послужи мені,
а я – тобі.
Буду боронити
кожне слово!
Донеси і людям,
і добі!
Напиши донос
обов’язково!
2006
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626243
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2015
автор: RedkaSM