Мені прикро...
Ти десь, і не йдеш додому.
Усміхаєшся, ніби засланий ковтати мед.
У рюкзак прихопивши музику, сни і втому.
І вже знаєш яким буде вечір - сумний, наперед.
Мені боляче...
Губишся знов серед вулиць.
І зникають слова у тремтінні дерев і заліза.
Все ж обриднути час цей загублений мусить.
Щоб однакові дні ці - хтось, та й порізав.
Мені сумно...
Я тут заливаюсь брудним але чаєм.
А в твоїх тече жилах не кров, а суцільна кава.
Мені осінь без тебе - сіра, скупа й не мила.
Та й тобі напевно - вже не така яскрава.
Мені гірко...
Вже туман проїдає скроні.
І оте, те, що зліва - замовкло. Хочеш, послухай!?!
Твоє тіло гаряче, а руки все ще холодні.
Ті вогні, що між нами вуглинами стали -
роздмухай..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625853
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.12.2015
автор: Оліл