Чогось так холодно мені буває,
Коли морозу навіть і нема,
Немов би крига душу покриває,
В лещатах серце щось моє трима.
Серед людей самотність дошкуляє
В пустелі я немовби сам на сам.
Й химерна думка все мене шпиняє-
А може завинив щось небесам?
Не те робив, що комусь було треба
Не в ті ворота кіньми завертав
І з молоду назавжди я для себе
Не слушні часу ідеали обирав?
Та що було - того вже не змінити,
Минулому я в пояс уклонюсь.
А душу вогнищу чужому не зігріти,
Як ідолам, яким я не молюсь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624431
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.11.2015
автор: Артем Хвиля