Не озираюсь. Йду. Не обертатись.
Не повертаюсь,хоч і промолила.
Сльозами вкотре долі усміхатись,
Лиш з розуму не сходити... Просила...
Каміння попід ноги. І у душу.
Колись стіну я зводила. Без стелі.
Тепер там бур'яни. І зсохлу грушу
Зрубала я у зведеній оселі.
Із неї зроблю ліженько.Перину
Пошиють мені хмароньки біленькі.
Гостей я не запрошу в цю хатини.
Лиш Янголів маленьких, що рідненькі.
Дощем там мити личенько, снігами
Білити душу... Будуть гостювати
Байдужість й стерта пам'ять поміж нами.
І в личко мене вічно цілувати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624143
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2015
автор: Відочка Вансель