Ну давай же, іди й не вертайся,
бо накличеш на себе біду.
У минуле не озирайся,
бо відчуєш свою вину.
Ну давай, піднімай свої очі,
і жалем не тисни у бік.
Та не думай, що пізньої ночі заблукав,
бо ж насправді ти втік.
Ну і як воно? Якось живеться?
Жаль і сум тобі б'є по плечах?
Як луна сподіваюсь озветься,
весь той сум, що посіяв в серцях.
А дівчата дурні, ще ведуться,
бо слова у красивих. вустах.
До краплини тобі віддадуться,
ця наівність веде їх у крах.
Твоя посмішка, погляд, постава,
рве чужі почуття повсякчас.
І увага, це все лиш забава,
бо для тебе це гра, просто жарт.
То невже ти тепер схаменувся?
Де ж подівся увесь твій азарт?
Як паскудив життя вже забувся?
Ти чиєїсь любові не варт.
Дуже добре, знайшлась та, що вбила,
у середині тебе самця.
Докорінно тебе не змінила,
хоч брехню постирала з лиця.
Наказала, розбивши всю душу,
й показала як треба кохать.
Бути вдячною їй все ж я мушу,
хоч мені й цього краще не знать.
25 01 13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622246
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2015
автор: Оліл