Нами грають, це вже не вперше.
То невже ми всі пішаки?
Наші долі - то хто ж їх верше?
В черзі щастя ми жебраки?
Розставляє омани сіті,
а ми в них, на осліп, в туман.
Загубились в чужому житі,
вже здається усе обман.
То каміння жбурне під ноги,
то засліплює очі склом.
Одні в однім шука підмоги,
виживаєм спільним теплом.
І здається не має краю,
цим узбіччам злиденних днів.
Вказівник шукаєм: "до РАЮ",
і не вірим брехні вогнів.
Ти кричиш мені:
- Вір! Все буде!
Я луною:
- Все буде, так!
Щастя є і от от прибуде..
Бо інакеше з нами ніяк...
13 02 15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621503
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.11.2015
автор: Оліл