Якось лисиця побачила рака,
Клешні точив той і не балакав.
Стала лисиця із рака сміятись:
"Клешні ти точиш, щоб краще щипатись?!
Дуже вже, - каже.- Повільно ти ходиш,
Клешні не ноги, нічого не зробиш!..
Чи правда, що з тебе люди сміються,
Що ти не вмієш назад озирнуться?..
Ще я недавно якось от почула,
Як ти по воду сім літ аж ходив,
А повернувсь...І на порозі розлив?"
Слова лисиці образили рака,
І він подумав:"Ну хто б так балакав?"
Лисиці ж сказав: "Правда брехнею давно вже та стала,
Ти б язиком, лиско, менше чесала...
Бачиш осику, он там, біля дуба?
Швидше від тебе туди я прибуду!"
"Добре, - манірно сказала лисиця,-
Зараз побачу на що ти годишся!"
Стала лисиця до лісу обличчям,
Рак же клешнями за хвіст учепився,
Ноги-всі вісім підібгав аж до спини,..
"Но!"- загукав і вперед так полинув.
Легко і впевнено лиска побігла,
Старалась і швидко до осики прибігла.
Біля осики вона зупинилась,
Прудко зі сміхом назад озирнулась...
Рака не видно...Вона вже й кепкує:
"Мабуть,цей рак десь отам заночує!.."
Раптом із-за спини лисичка почула:
"Де ти, лисичко?-Це рак вже жартує.
-Щось дуже довго ти бігла, сестричко,
Я вже залізти устиг на осичку!"
Зблідла лисиця, аж рота розкрила:
"Що ж це таке? Може клешні - то крила?.."
Більше вона не сміялася з рака...
"Розум - багатство, язик - щоб балакать!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621309
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 15.11.2015
автор: геометрія