Найприємніше відлуння,
моє серденько не край.
Зачепило ніжні струни
й відійшло за небокрай.
Знову й знову жалить пам’ять
і п’янить за ліком літ.
Ти лишилась зорепадом,
й досі кличеш у політ!
Приспів:
Непогасна зоре рання,
чи зустрінемося де?
Та мелодія кохання
повертає нас в Едем.
Ненароком впало слово –
залишивсь недобрий слід.
Спотикнулось знову й знову,
й недоречно світ поблід.
А тепер я маюсь, каюсь,
бережу тепло обох.
Слово – пташка, а чи камінь…
Безперечно – Слово – Бог!
Приспів.
Я до тебе серцем лину
і здригаються уста.
Нашу пісню лебедину
вже не воскресять літа.
Та в Любов, що розквітала,
світла пам’ять поверта.
Ти коханою зосталась,
адже ти мені – свята!
Приспів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621158
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2015
автор: Олександр ПЕЧОРА