Ранкові споживчі клопоти,
й щоденна відсутність сну.
Насправді, краще не знав би ти,
затримую в серці весну.
Ось так, мабуть справді легше,
дивитись на все у снах.
Розбити об корбу весла.
Життєві весла. Не так?
Мабуть в тобі порожнеча,
там вітер з тобой розмовля.
А в мені тотальна нестача,
я досі мале немовля.
І зараз пишучі вірші,
я так витісняю свій біль.
Ти думаєш краще?- Ні, гірше!
Ти в посмішку свято не вір.
І що тепер? - Житиму далі,
ковтаючи твій егоїзм.
Збиратиму в очі печалі.
Чи варто писать тобі вірш?
Пишу, ну а хто ж його слуха?
Лиш друзі і я, знову я.
Як хочеться голосно в вуха сказати:
Ми все все ще сім'я!
А сенс.. Ну який в цьому сенс?
Слова як і ти - в порожнечу.
Ти думав змирюся? - Я теж.
Я не пробачаю цю втечу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620913
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2015
автор: Оліл