Бачу: поволі вмираю,
Гіркою правдою вмиваюсь.
І, начебто, лишаюсь,
А крила прагнуть до раю.
Торкнувся смуток чола,
На вулицях лише дощі,
Холод рветься до душі,
А тіло досі ріже правда гола.
Колись настане весна,
І вкриють землю барвисті квіти.
Радість і сміх принесуть діти.
"Я така щаслива!" - скаже вона.
Повільна мука. Кричить душа:"Не виживу!"
Ти зрозумій мене і пробач.
Прошу тебе: тільки не плач.
Хай прийде весна, а ти посій квіти й траву.
24.10.08р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620725
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2015
автор: Окса555